Про це треба пам’ятати …

31 рік поспіль Україна загоює свої рани, але чорнобильська земля ще довго залишатиметься враженою розщепленим атомом з четвертого реактора ЧАЕС.

Ця трагедія залишила свій слід на тисячах ліквідаторах. Багато з тих, хто приборкував атомного вбивцю, вже пішли з життя, інші залишилися, на перший погляд, здоровими людьми. Але вони відчувають і сьогодні кожною своєю клітиною далеко не позитивні наслідки «спілкування» з радіаційним середовищем.

Мій дід, Валерій Георгійович Коломійцев, народився 21 червня 1950 р., був призваний повісткою військкомату до Чорнобиля. Недовгі збори в автобуси… І повезли…

Прибули до Іванкового, там переодягнули, видали все необхідне для роботи. Він, старшина роти, був призначений для виконання робіт із дезактивації. Після обробки дезактиваційною сумішшю на поверхні об’єктів утворювалась плівка, яка поглинала радіоактивний пил. Мій дід зробив 32 виїзди на четвертий реактор. За виконання завдання був нагороджений Почесною грамотою військової частини. Отримав подяку учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС від Уряду.

Завдання Уряду виконав достроково… Сильно дерло в горлі, забивав нескінченний кашель, підступала нудота. Після медичного обстеження і виявлені «зароблені» рентгени Валерія Георгійовича повернули додому…

Все далі й далі відходять від нас у вічність ті страшні події. Але ми повинні пам’ятати про них.

За днями дні,  мина повільно рік,

За днями дні – і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повернеться вовік.

Хай стане мир міцніший у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження, набат.

Його уроків людство не забуде.

Схилімо голови перед тими, хто пішов з життя. Пам’ятаймо і цінуймо тих, хто залишився.

Руслан Сіверчук (Ф-21)