Правда про кобзарів

            У рамках патріотичного виховання молоді, за ініціативою Куп’янської волонтерської організації «Громадська варта», 30 січня 2015 року в актовій залі коледжу відбувся показ художнього фільму «Поводир», який був представлений одним із учасників епізодичних ролей.

Студент другого курсу Київського національного університету ім. Тараса Шевченка факультету фольклористики Василь Жованик захоплюється не тільки мистецтвом кіно, а й сам майструє українські старосвітські музичні інструменти (кобза, бандура, ліра, гусла). Перед початком фільму Василь продемонстрував свій музичний інструмент – бандуру, заграв на ній та заспівав… На цій зустрічі були присутні куп’янчани – активісти організації «Громадська варта», наші студенти, викладачі та співробітники коледжу. Дві години перегляду  воєнної драми пролетіли непомітно – як на одному диханні. Всі глядачі поринули у далекі 30-і роки ХХ ст..

            Їдучи в Україну, яка в ті роки переживала не найкращі часи, Майкл Шемрок був повний планів та надій. Інженер за фахом, він думав, що буде корисним у створенні соціалістичної держави майбутнього, в чому йому допомагатиме син Пітер. Однак американець вмирає, отримавши секретні папери про репрессії в країні, які виявилися в книзі Пітера. Десятирічному хлопчику доводиться рятуватися втечею від поліції, що в подальшому приводить його до сліпого кобзаря Івана Кочерги. Музикант приймає нового друга як поводиря й намагається вберегти його від усіх тих жахливих подій, які відбуваються навколо них. Можливо, ім’я хлопчика й вигадане, але історичною правдою залишається той факт, що українських кобзарів, бандуристів, лірників нищили безжально. А тих всіх музикантів, які зібралися на з’їзд сліпих митців у Харків (1934 р.), розстріляли...

            Правда про розстріляний з’їзд кобзарів та лірників уперто постає з попелу забуття. Відомо, що у Сталіна та його різноплемінних посіпак була просто зоологічна ненависть до всього, що вирізняло українців як окремий етнос від інших пригноблених народів імперії. Та якщо українську мову та українську пісню на перших порах свого панування комуна ще якось терпіла, то носії українського героїчного епосу – кобзарі були для неї кісткою в горлі. Вже з перших днів утвердження на Великій Україні влади «робітників і селян» більшовики влаштовують справжні лови на сліпих і немічних народних співців й розстрілюють їх на місці, без слідства та суду. 1918 року було замордовано лірника Йосипа. 1919 року в Катеринодарі гинуть від рук більшовиків кобзарі Іван Литвиненко, Андрій Слідюк, Федір Діброва. 1920-го – Антін Митяй, Свирид Сотниченко, Петро Скидан. А скільки їх, безіменних, безпаспортних, полягло під шаблями, знає один лише Господь Бог...

              І все ж кобзарську проблему більшовики у такий спосіб не змогли розв’язати – надто багато було тоді в Україні кобзарів, дуже любили та шанували їх люди.

             Фільм вражає правдою духу, правдою національної пам’яті.